Твій череп, уквітчаний маками, мене чарує. Бо ті маки не бутафорні. На барикадах нема місця шоу-бізнесу. Тут пальці у фарбі. І нею пишуть гасла. Короткі й ємкі. І вірші тут під пензля рухи, і книги тут із закладками чиїхось спогадів. Не плач. Любов народилась із втратами. Але ми знайшлися у цім просторі.

Фарби розкидані без композиції, пензлі стирчать дивакувато, стіни варто б помити, а коци випрати. Янгольське терпіння у художників. Мазок, ще кілька, знову стираєш створене. Не лише пензлем, а й пальцями. Ти вся у фарбі. Брудна гейша із чистими помислами. Цікаво, на кого ти будеш схожа, коли палички китайські впадуть до долу, а волосся так природно огорне плечі?

Не інстаграмте ці риштування. Нема достовірності у кадрах. Революція – не ілюстрація. Її не роздивишся пильно… у теплому ліжку з поп-корном. Тут гріють бочки і люди. І сміх, і холод на арт-барикадах, і холод, і -20. Не хочу, щоб хтось топтав карикатури єхидно. Не зірвуть маки, що розквітли на твоїх скронях. Ці квіти з сердець тих, кому Майдани відкрили іншу Україну. На добраніч. Мушу йти. Тебе знову довірили хлопцям у чорних масках. І, знаєш, часами їм вірю більше, ніж собі.

Грушевський на барикадах

– Слава Україні! – Хтось сильно й щиро вигукнув, йдучи на відпочинок із передової.

– Героям Слава, – хрипко підтримав Грушевський із шиною в руці.

Килина Бішер, 2014.