Подорож до Черкас розпочалась у «Фейсбуці»: моя дорога Вікторія тестувала на френдах постер «Піккардійської Терції». Здавалося б, а сенс їхати на концерт у Черкаси з Києва? Тому уточнення коментарем таки надіслала: суто послухати львів’ян чи й занурення у культуру міста Че буде?

«Буде», — оперативно відписала Віка. І я змусила себе спланувати найближчих три тижні.

Буду відверта: таки підготувала себе до вражень, а фотоапарат до експериментів. Ще налаштувала душу на «Піккардійську» — увесь тиждень слухала. А про Черкаси… Навіть нічого не загуглила. І у тому був весь смак.

Інтригувала мене компанія — спортивна. Віка — любитель бігати зранку і мотивувати чекінами опісля. Як карта ляже з таким вмотивованим товариством я не знала. Однак бігова ранкова екскурсія по Черкасах мене не злякала. У мене був план: або доєднатись із велосипедом, або побути наодинці з містом. З фотоапаратом неодмінно.

Бішер селфі у Черкасах

Ще варто згадати страх і захват. Захват від Черкаської області, з якою мене роззнайомили як журналіста під час спеціального туру. І страх почути вживу пісню «Пливе кача». Тепер, знаючи щось про мене, можна й до вражень приступати.

На дорозі

На дорозі

Приємно, коли усі прибувають, як домовлено. Багажник ми заповнили рюкзаками, ще теплими від попередніх вражень. І ковтали краєвиди за вікном, ще трохи жовті та багряні. Жартували, мовчали, щось пригадували… А осінь цього уікенду була на диво сонячна і тепла.

Чи траплялись вам церкви, які магнетично захоплюють подих навіть на швидкості? Попри те, що закінчувалось пальне, ми… спершу знайшли його. А потім повернулися до храму.

Цей храм залишив у моєму мозку, навіть серці, дуже виразний відбиток. Я відчула і нейронами мозку, і серцем, що ж таке сила думки людини, сила прагнень.

Преображеньську церкву втілили за наказом Михайла Воронцова і згідно проекту міського архітектора Одеси Джорджа Торрічеллі. Будівля поєднала готику з мавританським стилем. І це додатково підкреслило їх красу через відмінність. Те, що архітектор поєднав різні стилі, зчитати просто. Непросто їх поєднати так.

Храм Преображення 1а

Храм Преображення 2

Храм Преображення 3

Про велич я вже написала. Напишу відверто і про скромність. Скромність думки. Всередині багато вишивок, занадто багато вишивок і всіляких дрібниць. Наприклад, написів, що треба мовчати під час служби. Інакше — гріх. Шкода, що не можу відтворити оригінальний текст, — забувся. Але напишу, що зрозуміла: велич думки того, хто задумав храм, не змогли осягнути ті, хто його щиро доглядає.

Храм Преображення 4

Через кручі Канева

Краєвид із Тарасової гори

Краєвид із Тарасової гори

Тут селфі особливо атмосферне

Тут селфі особливо атмосферне

У хаті доглядача могили Тараса, де у наш час музей, зберігся рушник. Його /нібито/ вишивала сама Леся Українка

У хаті доглядача могили Тараса, де у наш час музей, зберігся рушник. Його /нібито/ вишивала сама Леся Українка

Піднімались на Тарасову гору під The Beatles. Приємно, що сопілкар, побачивши нас, заграв саме Yesterday. У тому ж Запоріжжі, на самій Хортиці, мене глибоко ранив а-ля хіт: «Мама Люба». І тому Канів сильніший за Хортицю у разів 100. Хоча все, що пишу, суб’єктивне. Дуже.

Ще запам’яталась божественна піца (у Каневі небагато піцерій, тому вас точно скерують місцеві у ту, що треба). А ще Свідки Єгови. Будьте обережні, — вони прекрасні у привабленні своїх ЦА. Такий рівень до Канева не зустрічала.

В Черкасах надвечір

Якщо вже я почала про Запоріжжя… Місто побачила, але не відчула. І Черкаси підказали, чому. Відчути місто у лабіринті вулиць складно, якщо нема нагоди почути, відчути настрої, народжених тут. Весь смак у людях.

У Черкасах дуже чисто й охайно. Чому так, найкраще пояснює друг моїх друзів Роман, котрий із міста Че, власне. Каже, що місто дуже духовне. Навряд, я б зрозуміла це без нього.

Таку панораму зручно розглядати із Пагорбу Слави

Таку панораму зручно розглядати із Пагорба Слави

Пагорб Слави Черкаси

місто Черкаси 6

Місто Черкаси 5

Місто Черкаси 4

Авто із мушкою в Черкасах 8

Місто Черкаси 3

Ще дивна архітектура: курносі багатоповерхівки часто сусідять з кварталом невеликих, майже сільських, будиночків із перекошеними парканами. Ще кроків п’ятсот від цього абсурду – і ви знайдете будинок, який точно фотографують усі туристи. Я не виняток.

Це будинок підприємця Щербини, що збудований наприкінці ХІХ ст. за проектом — хто б міг подумати! — Городецького. Одразу захотілося почитати про всіх персонажів мого відгуку: і про Щербину, і про Городецього, і про Воронцова, і про Джорджа Торрічеллі в деталях.

Архітектура Черкас 2

Архітектура Черкас 1

Архітектура Черкас 3

Архітектура Черкас 4

Фоторанок

Бігова екскурсія містом… Це прекрасно, я вважаю. Однак і фоторанок — не згірше. Всі дороги вели до «Хрещатик-Сіті». І недалеко звідси я зустріла місцевих фотоаматорів. Спершу їх зацікавив мій Canon D60, потім я, а далі ми коротали тих десять хвилин, що залишились до відкриття сервісного центру «Київстар», легендами про Черкаси.

Так я почула про «Білий дім». До нього цей шматок землі був під міським ринком. І, коли базар зносила Радянська влада, то будівельники /нібито/ викопали саркофаг із коштовностями. І це покрило будівництво не тільки Білого дому, — так вважають місцеві. Логічне питання: а звідки скарби? Мабуть, нескладно здогадатися: колись там була церква. Класика жанру.

 

Білий дім, власне

Білий дім, власне

Ну, і чудову пораду мені дали тутешні: «Обов’язково придбайте книгу про історію Черкас. Бо місто мало прекрасну архітектуру, поки її совіти не зарубали, не знищили». Книгарня нам не трапилась. Тому іншим разом. Вірю, він обов’язково буде.

Ремарка про бігову екскурсію

Буває, бачимо спортивні чекіни і… це когось надихає, а когось вбиває (чорт, я так не можу!). Так от, якщо спортсмен проспав, втомився або напився напередодні, то він не влаштовує публічного самобичування у «Фейсбуці». Це реальність без гіпербол. І про це варто пам’ятати. Не усі втрапили на бігову екскурсію Черкасами. Але за цілий день я не почула жодного виправдання чи, навпаки, скиглення. І це був апгрейд для мене, це був той кейс, який справді зробив мене мудрішою.

Багатоголосий вечір суботи

У концертному залі була фантастична стеля, чудова акустика і фокус-група із місцевого бомонду. Це класний досвід, бо у кожному місті виразні персонажі свої. Шкода, що тоді не мала звички нотувати характери. Тому з Черкас таки не привезла жодного героя для майбутніх есе.

Піккардійці прекрасні як завжди. Для мене загадка, як їм вдається стільки років бути разом… Спершу ми аплодували авансом, а потім наших аплодисментів було замало. Мене вразило, яку атмосферу вони змогли створити під пісню «Очі відьми». Ніколи не думала, що це моя пісня. Люблю «Капелюх», «Гей, соколи», «Сядеш у поїзд», «Нехай, і холод, і вітри», «Старенький трамвай», «Берег ріки»… колядки, звісно ж. Але «Очі відьми»… Я побачила цю історію з ранковим туманом і травами.

«Пливе кача». Вже вранці, за чашкою чаю і спогадами, ми звірили з Мар’яною думки: були сльози чи майже сльози у всіх. Зал стояв. І не було розуміння, як далі піккардійці щось заспівають. Не веселе, а щось, в принципі. Однак вони почали з народної. Про Маланку, здається. Опісля — декілька сумних і ліричних треків. І витягнули концерт на новий рівень сприйняття. Респект.

Однак. Ніяких декорацій. Ніякої гри світла. І тут я згодна із Мар’яною: публіка вимагає більшого. Хоча б експериментально, у певних композиціях. Наприклад, англомовних. Хоча я б хотіла побачити вишивки зі світла також. Щоб вишиті думки та тексти були і класикою, і модерном водночас.

І не зможу змовчати. Публіка реально скандувала «Старенький трамвай» на біс. Однак «Піккардійська Терція» співала на біс щось інше. А потім досить недоречно заявила: «Верховна Рада попереднього скликання ще не розпустилася?»

Білий лотос

У мене є невеличка проблема із завищеними очікуваннями. Тому дякую, Віка, що ти обмежилась фразою: «У неділю маємо екскурсію у храм, о 12.00». Я здивувалась і прийняла, як є. Хто б міг подумати, — буддійський храм у Черкасах! І єдиний у Європі храм військових мистецтв.

білий лотос черкаси 1

Нас зустрів кіт Бегемот (привіт, Булгаков!). І усміхнений бронзовий Будда. І все той же Роман, але тепер із двома донечками. Попри те, що навідались ми в Білий Лотос у неділю, тут було досить шумно: будівництво в розпалі. Як вже дізнались згодом, це послушники храму. Усі пожертви, тобто плата за екскурсії (а це 50 uan) із кожного дорослого відвідувача, конвертуються у будівельні матеріали. Робота ніяк не оплачується. Це певна жертва самих учнів.

білий лотос черкаси 4

 

білий лотос черкаси 3

На цьому фото є навіть вальяжний Бегемот

будда черкаси 2

До екскурсії із монахинею. Було багато ритуалів, поклонів, монет, дотиків до холодного металу і дерева (читайте — місць сили), а ще багато мудрості в словах. Дуже прониклась звуком дзвону. Дзвонили усі і чекали під дзвоном, поки стихне. Атмосферно, незвично, неквапно. Навіть побували у дворику, де тренуються воїни. Просто, аскетично, тісно трохи.

У певний момент екскурсії кожен із нас обирав стежину-промінь. Я ніяк не могла визначитись між трьома. І врешті монахиня розшифрувала кожному його вибір. Мені сказала таке: «Насолоджуйся кожною хвилиною життя». Вчуся…

Там було багато класних кадрів. Але я не зробила жодного. Не хотіла.  І вже, коли вийшла за браму, запитала, чи м-можна було. — Не можна. Тому й не хотілося, мабуть. Зате звук дзвону, мого, я записала на згадку.

Буддизм не заперечує інших релігій. Кажуть, доріг багато. А вершина одна. Якось без буддизму, але й сама прийшла до цього.

Коли опинились у зоні любові — усі дівчата із пахощами побігли туди, де їх треба було палити. І це так мило. Бо всім щиро хочеться кохати і бути коханими. Це природньо до сліз.

До речі, поклон робимо із рівною спиною, при цьому ліву руку стискаємо у кулак, накриваємо правою.

Корисне почула про хребет: не варто сутулитись, бо накопичуємо в собі енергію похилих людей. Та-а-к, вирівнюю спинку!

Вийшла з храму наповнена. І не знаю, чи у «Білому лотосі» справді все надумане розчинилося. Чи я на дівчаток-двійнят задивилась. І на їхнього татка. Це був найкращий майстер-клас по вихованню зі мною бачених.

Діти — маленькі Будди. І, якщо дивитись на них так, а ще розуміти той факт, що вони вчаться керувати своїми емоціями, то такий фільтр найкраще стишує емоції, коли шуму і чомучок забагато.

Увесь вечір було особливе наповнене відчуття всередині. І той, недільний, вечір був вже у Києві.

Помарафонили

Щодо компанії. Класно товаришувати із марафонцями. Вони вміють планувати своє життя у розрізі кількох місяців. Можуть гайнути на «Піккардійську Терцію» із Києва у Черкаси. Гучно співають опівночі на кухні. Так, це було епічно. Класно, що за цих два дні ми встигли поділитись досвідами, але так і не встигли посваритися… Ніколи не забуду, кращі КВК-сценки та треки, якими наповнили той вечір. Я не дивлюсь КВК давно, тому насміялась досхочу. І тренди вловила.

Дякую вам, Viktoriia Skichko, Anna Panchenko, Mariana Kkhtn і Дмитро Барандич, за talks and smiles, щиро!

 

 Місця

Арт-кафе Паприка

Тут неймовірний гарбузовий суп із лососем кубиками. Хліб з паприкою додає страві особливої пікантності. В тему і риму гарбузові зернятка на плесі крем-супу. Щодо рими – плейлист варто б обновити. Але не критично. Скажімо так, ретро.

паприка арт-кафе черкаси

Італійська кондитерська

Царство марципанів і мого захвату: мигдалеві делікатеси навіть у форматі огірка, грибочків, груш та перців…

Кондитреська італійська у Черкасах 1

кондитерська італійська у Черкасах 2

Берег Дніпра у Черкасах

Вікторія Скічко піар-спеціаліст

Віка Скічко

Берег всипаний габаритними каменями. Rolling stones повсюди. Місце, щоб подумати. Головне, не стати роллінг-гьорлз. Фразу привезла звідти. Навіть не питайте, про що я.

Три кадри на згадку

природа_в_черкасах_2

природа_в_черкасах_1

природа_В_Черкасах_3

 

Килина Бішер, 2014.

Сохранить