Обидва терміни, і патріотизм, і націоналізм, сьогодні вживаємо надто часто. Варто розібратися у їх доцільності, у значеннях. Бо всмоктуємо ті підтексти, з якими їх вживають у пресі або новинах. І хоча вже засвоїли те, що матеріали журналістів під час інформаційної війни часто є упередженими. Та у словник, принаймні, я зазирнула лише сьогодні.

Основною в націоналізмі є ідея державності та незалежності. Самостійності, якщо простіше. Рух спирається на національне почуття, яке споріднене патріотизму, але спрямований супроти іноземних гнобителів. Гарним прикладом буде бойкот російських товарів. Патріот, щоб підтримати економіку у скрутний час, купуватиме українське. А націоналіст не лише прискіпливо огляне свою продуктову корзину, а й надрукує листівки для сусідів з переліком “ворожих” кодів та марок.

Націоналізм втрачає свою актуальність, конструктивну історичну роль лише тоді, коли відбулось перетворення народу на державну націю. Опісля має залишитись виключно патріотизм. Інакше націоналізм буде передумовою застою, занепаду національної культури. Через свою замкнутість.

Патріотизм, подібно до любові, керує людською свідомістю. Він мотивує робити великі і зовсім малі вчинки заради майбутнього своєї батьківщини. Бажання пізнати та зберегти свою культурну спадщину – теж є патріотизмом.

Патріот не є і не мусить бути націоналістом. Однак стає ним, коли патріотизм спонукає думати і діяти згідно політичних інтересів свого народу.

патріотизм націоналізм 5

У світовій практиці питання Криму є викликом. Росія без правових підстав відриває ласий шматок України. При цьому, експерти допускають, що східні території нашої країни теж під прицілом опонента. Такі історичні події пояснюють націоналізм як є, без негативного підтексту. Він об’єднує.

Людині, яка виховувалася у радянські часи, слово “націоналіст” може досі здаватися ворожим і суперечливим. Натомість “патріот” – правильним. Все тому, що патріот представляє інтереси місцевості, батьківщини. Націоналіст – держави, Батьківщини. Керманичі Радянського союзу виправдано боялися націоналізму, який дійсно був загрозою сепаратизму.

Зараз Україна є незалежною державою. Але націоналізм не втратив актуальності. Ми досі боремося за політичну незалежність, за те, щоб приймати рішення виважено, а не під тиском країн-лідерів чи країн, з якими сусідимо. Тому можна погодитись, що націоналізм українського зразка є найвищим проявом патріотизму.

Пригадую випадок у метро: жінка вчепилась до пари із синьо-жовтими стрічками на одязі: “Ви – націоналісти! Ви – фашисти!” Зав’язалась суперечка. І на ключове запитання подружжя “Ви історію, взагалі, читали?” – відповіді не було. Власне, і я промовчала. Бо перечитувати шкільний підручник і розуміти історичний підтекст подій – це різне.

Це як Майдан. Не всі там побували. Не всім запам’ятався Майдан у січневі морози. Тому дехто й досі припускає, що націоналізм подібний фашизму. А Правий сектор – провокатори, а не герої. Це їхня правда. Щоправда, сформована не на власному життєвому досвіді, а на тому, що показали по телевізору. І який, власне, канал увімкнули. Різниця навіть буде в тому, новинам якого українського каналу довіряють. Нагадаю, журналісти не можуть представляти чиїсь інтереси і зобов’язані бути об’єктивними, неупередженими. Однак реальність ставить виклики і перед ними.

І нам, і журналістам варто краще розуміти слова, котрі вживаємо. Давайте знову відкриємо словника, щоб розставити крапки над “і” у термінах – фашизм, нацизм. І у окремому реченні зазначу – націоналізм.

У загальному, фашизм та нацизм – революційні ідеології, які передбачають докорінну перебудову всього суспільства, в ідеалі – світу. Фашизм розглядає соціум, тобто суспільство, як союз корпорацій. Для нього характерне потужне державне втручання в економіку, заперечення вільних ринків та конкуренції.

Ціль нацизму – відбудова ієрархії рас, яка ґрунтується на частково наукових, а частково містичних теоріях. Тому нацизм можна розглядати як особливу форму релігії. Нацизм чимало запозичив із фашизму, наповнивши концепцію расовою теорією.

Війни, геноциди і соціальні експерименти є наслідками утопічної, нереальної, сутності фашизму і нацизму. Тоді як націоналізм може бути мирним і демократичним. Або не бути мирним. На це матимуть вплив сучасні історичні події та передумови.

На відміну від вищезгаданих фашизму та нацизму, націоналізм строго прив’язаний до реальності. Має на меті захистити інтереси вже існуючої нації, а не створити соціально-політичну утопію. Народ, націю не розділяє на корінний етнос і національні меншини. Навпаки, об’єднує патріотів різних культур спільним баченням майбутнього країни. А бачення має бути. Бо як інакше приймати політичні рішення? Без стратегії і далі будемо рухатись від провокації до скандалу, від скандалу до провокації.

патріотизм націоналізм 4

Недавно гортала швецьку безкоштовну газету. Тема номеру – Стокгольм у 2039 році. Своє бачення, візію, надали і письменники, і ресторатори, і актори, і політики, і музиканти… А якою буде Україна бодай через 7 років? Що встигнемо змінити глобально?

Якщо відповіді немає – мабуть, як і мені, варто задуматись над горизонтом планування. Цей термін варто запам’ятати. У ньому вся глибина плану як такого, що відштовхується від реальності, від горизонту. Не певна, що патріот зможе одразу описати Україну у 2039 році, а от націоналіст – ну, просто зобов’язаний. Бо політика має бути далекоглядною, має мати стратегію. Інакше – не тільки Крим опиниться у зоні ризику.

Килина Бішер, 2014.