Репортерська цікавість до світу – це справа характеру. Є люди, яких світ узагалі не цікавить. Власний світ вони вважають за весь світ. І це теж треба цінувати.

… Польща як бідна країна не може дозволити собі багато закордонних кореспондентів. Тож мене попросили, щоб я був кореспондентом із усього африканського континенту. Я міг поїхати, куди хотів, бо така була в мене робота. Мене часто запитують, як мені вдалося стільки побачити, будучи журналістом. Я особисто був свідком 27 революцій. Саме цього й вимагала моя праця. Я був «відповідальний» за п’ятдесят країн. Це просто «фарширувало» мене оповідями.

… Репортерська подорож світом, якщо виїхати поза обшири Європи та США, значно важча, не раз згубна, бо сполучення у світі кепсько налагоджене. Репортера чекають великі логістичні, фізичні й інтелектуальні зусилля.  Репортерська подорож виснажує і знесилює. Під час останньої мандрівки до Африки я втратив десять кілограмів. В останній подорожі до Азії – шість кілограмів… Тим-то людей, які у світовому масштабі займаються серйозним репортажем, досить мало.

… У Третьому світі треба мати одну з двох речей: або час, або гроші. Це залізний репортерський принцип.

ryszard_kapuscinski_by_angelero-d5xugkf

… Свою першу подорож я здійснив до Індії, Пакистану й Афганістану в 1956 році, тож уже понад сорок років мандрую до тих країв. Я безперервно жив там упродовж понад двадцяти років, бо ж не можна пізнати інші цивілізації та культури під час триденного чи тижневого візиту. Коли я почав писати про місця, де більшість людей живуть у злиднях, то усвідомив, що це саме та тема, якій хочу присвятити себе. Я писав також і з етичних причин, зокрема тому, що вбогі загалом тихі. Убогість не плаче, убогість не має голосу. Бідність страждає, але страждає мовчки. Бідність не бунтує. Із бунтом бідняків ви зустрінетеся лише тоді, коли вони плекають якісь сподівання: вони бунтують, коли вірять, що вдасться щось покращити. Загалом вони помиляються, але тільки надія здатна підбурити людей до дії.

… Звісно, я їжджу з фотоапаратом, бо люблю робити світлини й зробив їх досить багато, що дало мені змогу влаштувати багато фотовиставок, але я ніколи не записую на диктофон… Бо досвід вчить мене, що коли люди опиняються перед мікрофоном, вони починають говорити інакше, зовсім інакше вибудовують думку. Гублять оригінальність і природність мови, яка стає формалізованішою, штучнішою й вимушенішою. Тож у бажанні дістатися найглибших шарів людської психіки, до того, що вона насправді хотіла би сказати, і то в якнайприродніший спосіб, я мусив раз і назавжди відмовитися від диктофона.

… Щоб займатися журналістикою, передовсім треба бути доброю людиною. Злі люди не можуть бути добрими журналістами. Лише добра людина намагається зрозуміти інших, їхні наміри, їхню віру, їхні зацікавлення, їхні труднощі, їхні трагедії.

… Отож найчастіше я означаю свій фах як перекладацький. Тільки йдеться про перекладацтво не з мови на мову, а з культури на культуру. Іще 1912 року Броніслав Маліновський зауважив, що світ культур не є ієрархічним (тоді для всіх євро центристів це було блюзнірством), що немає культур вищих і нижчих, що всі рівні, просто-на-просто – різні.

Яка структура Вашої бібліотеки?

У мене є декілька бібліотек. Частину книжок я маю по світах: у Лагосі, в Мексиці, в Дакарі, у Штатах, в Оксфорді. Бо куди б я не приїхав, починаю з того, що заходжу в готель і засновую собі бібліотеку…

Чи ваша «філософія» накопичення книжок якось змінювалася?

У мене завжди була одна філософія: мати якнайбільше книжок. Я дотер звожу їх зі світу. У шістдесятих роках, в Нігерії, коли я серйозно захворів, мене вислали літаком, а речі окремо. Митник на Гданському вокзалі допитувався, де, власне кажучи, мій багаж, бо прийшов ящик книжок, одні джинси і сковорідка.

? Цитати із книги «Автопортрет репортера» пана Ришарда. Обережно, пробуджує жагу до подорожей і журналістики загалом…